Напередодні Всесвітнього дня охорони праці ми хочемо нагадати: безпека — це не лише справна техніка, а й ваш внутрішній спокій. У 2026 році головний пріоритет МОП — психосоціальне здоров'я на роботі.
Психосоціальний стан працівника є критичним фактором безпеки, оскільки він безпосередньо впливає на когнітивні функції: увагу, швидкість реакції та здатність оцінювати ризики. За статистикою, від 60% до 90% усіх нещасних випадків на виробництві мають організаційно-психологічне підґрунтя.
Ось основні сценарії, як психосоціальні фактори призводять до травматизму:
1. Емоційне та фізичне виснаження (Стрес)
Постійний стрес або надмірне навантаження знижують концентрацію уваги.
Приклад: Працівник через втому чи поспіх («дедлайни») ігнорує правила використання ЗІЗ або не перевіряє справність інструменту перед роботою, що призводить до механічної травми.
Механізм: Стрес викликає стан «тунельного зору», коли людина фокусується лише на завданні, не помічаючи небезпеки навколо (наприклад, рухомих частин обладнання).
2. Психологічна напруга через міжособистісні конфлікти
Конфлікти з керівництвом або колегами, булінг чи соціальна ізоляція створюють середовище, де безпека відходить на другий план.
Приклад: Оператор верстата, перебуваючи в стані гніву або пригніченості після сварки з керівником, виконує операцію автоматично, відволікається на внутрішні переживання та допускає помилку, що призводить до порізу чи затискання кінцівки.
3. Вплив сімейних проблем та побутового стресу
Проблеми поза роботою часто переносяться на робоче місце, знижуючи здатність фокусуватися на техніці безпеки.
Приклад: Трафік-стрес по дорозі на роботу або тривога через сімейні негаразди заважають водію навантажувача вчасно помітити пішохода на складі.
4. Психологічний вплив воєнного стану
За даними Пенсійного фонду України, у 2025 році було зафіксовано зростання випадків травмування працівників сторонніми особами, що має виключно психологічне підґрунтя через загальну соціальну напруженість у суспільстві.
Хронічна депривація сну: Через нічні тривоги працівники виходять на зміну з критично зниженою швидкістю реакції. Це прирівнюється до роботи в стані легкого сп'яніння.
«Фонова тривога»: Постійне очікування поганих новин про близьких або загрозу обстрілів розпорошує увагу. Працівник фізично присутній, але ментально — поза робочим процесом.
Вторинна травматизація: Читання новин або обговорення трагічних подій у колективі підвищує рівень стресу та веде до емоційного заціпеніння (втрати почуття небезпеки).
Ризикована поведінка як особистісна риса
5. Деякі працівники мають схильність до «надситуативного ризику» — невмотивованого порушення правил безпеки заради відчуття азарту або економії зусиль.
Приклад: Досвідчений електрик свідомо не відключає напругу при дрібному ремонті, вважаючи, що його досвід дозволяє «ризикнути», що завершується ураженням струмом.
Ключові психосоціальні чинники ризику:
Низький контроль над роботою: Відсутність можливості впливати на темп і черговість завдань.
Монотонність праці: Призводить до втрати пильності під час циклічних операцій.
Алкогольне чи токсичне сп'яніння: Часто є деструктивним способом «зняття стресу», що прямо веде до тяжких нещасних випадків.
Підприємствам України потрібна дієва політика й програма психосоціальної підтримки на робочому місці (далі – ПСП) для відповіді на виклики у воєнний та післявоєнний час. В перспективі вона має перерости в комплексну програму збереження ментального здоров’я на роботі.
Основні цілі програми ПСП:
- Визнати психосоціальні наслідки війни для людини і сфери праці;
- Сприяти запобіганню важким психічним і поведінковим розладам;
- Посилити позиції роботодавця та профспілки як лідерів, орієнтованих на добробут працівників;
- Сформувати психологічно безпечне середовище, де принцип конфіденційності й відсутність стигми та дискримінації має пріоритетне значення;
- Навчити працівників розпізнавати ознаки психологічних проблем для запобігання появі важких психічних і поведінкових наслідків;
- Навчити працівників методам управління стресом та навичкам психологічного відновлення;
- Запобігти емоційному та професійному вигоранню працівників;
- Навчити працівників навичок надання першої психологічної допомоги (далі – ППД);
- Надати працівникам доступ до зовнішніх ресурсів фахової психологічної допомоги;
- Стати більш відкритими до розмов про ментальне здоров’я та ініціатив щодо психосоціальної підтримки на робочому місці.